На уроках зарубіжної літератури ми вивчали Генріха Белля та його творчість. Особливо нас вразив його твір "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...", що розповідає про молодого бійця. Тому кожен із нас написав твори, присвячені війні та жаху, що вона несе за собою.
Війни прокляті матерями.
Горацій
«Пішов зі школи на фронт, і поліг за…»
Підготувала учениця 11-Б класу
Шабанова Наталія
Війна – це жахливо. Вона несе з собою страждання, смерть, поневіряння. Вона руйнує життя та цілі сім’ї. « Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив. Тут ми всі полягли, бо так велів закон,» - ці рядки відомі ще з часів Шіллера, який зробив даний переклад вірша.
Але одна справа, коли хоробрі воїни загинули по праві честі, знаючи за що вони воюють, а інша – коли молода людина, навіть можна сказати дитина, йде після школи на війну. Вона йде воювати і не знає за що. І це жахливіше, ніж сама війна.
Мені дуже шкода того молодого солдата, котрий корчачись від болю, впізнає свою школу. Це виглядає ніби знущання, адже недавно він тут навчався, робив помилки та досягав успіхів, прогулював уроки з друзями… А тепер він лежить немічним калікою, нікому не потрібний.
Особа, яка воювала за чиюсь ідею тепер називається «решта».Проте юний хлопчик став не героєм, як спартанці, а «гарматним м’ясом».Якщо спартанці завершили своє життя патріотичним вчинком – захистом своєї Вітчизни, то німецькі юнаки лише скалічили себе, обмануті красивими фразами про справедливість війни. Замість пізнання світу та радощів життя вчорашній школяр отримує страшний удар, відчуття, що описане в Біблії про Апокаліпсис: «Люди шукатимуть смерті, але не знайдуть її, вони її побажають, але вона втече від них.» На мою думку хлопцеві в цей момент також дуже хотілося вмерти, адже його наступні дні – мука. А йому лише сімнадцять!!!Ще навіть половини життя не прожито. Тепер його очікує лікарняне ліжко, і то якщо вийде, адже на війні багато поранених, окрім нього; співчутливі погляди тих, кому пощастило більше ніж йому, та роки самотності.
Цей хлопчина є втіленням всього німецького народу, що приймав участь у цій кровопролитній, нікому непотрібній різні. Його доля – це трагедія всього людства, яке має відповідати за свої вчинки.
«…встиг поглянути на себе й побачив, що в мене не має обох рук, немає правої ноги… я закричав…» - ці слова не можуть залишити нікого байдужими. В них відчувається весь біль та безвихідь пораненого.
Це маленьке оповідання Генріха Белля пронизане антивоєнною ідеєю, що заперечує не тільки фашизм, а і будь-яку війну. Треба берегти мир, спокій, гармонією в житті, не ставати жертвами привабливих гасел, пам’ятати завжди і всюди, що призначення людини жити, створювати, не вбивати собі подібних. Необхідно не порушувати головної заповіді Божої: «Не убий».
Гладир Ірина та Шабанова Ірина демонстрували, як можна витягнути монету з води, незамочивши рук.
Скасірський Михайло та Ходаковська Каріна показували принцип дії сонячного світильника.
Жабіцька Інна разом з Онопою Валерією утримували один стакан за допомогою іншого.
Шабанові Наталія та Ірина з Апілат Каріною також провели декілька дослідів.
